четверг, 6 марта 2014 г.

Жіноча доля в творчості Шевченка


У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Під такою назвою пройшла літературно-музична година до 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря України - Т.Г. Шевченка в ЦМДБ з учнями 8-Б класу ЗОШ№1 (кл.кер. - О. В. Калініченко, вчитель української мови та літератури).
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – це символ долі всіх українок, які злилися в поезії Кобзаря у величний, багатостраждальний образ України - матері.
Доля кріпачки у Шевченкових творах завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, які зустрічалися поетові в житті. Це і рідна мати, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марина, оті «голубки молодої», в яких «у наймах коси побіліли». Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки з неї не збиткувався! На панщині шмагав її канчуками осавула, вдома вона несла тягар усієї хатньої роботи, обробляла город, виховувала дітей. А скільки жінок стало жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки, скільки помандрувало за військовими валками – та й без сліду пропало.

Невимовно тяжку материнську долю жінки-кріпачки розкриває Тарас Шевченко в багатьох своїх творах. Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Кожна жінка - жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
Шевченкові образи дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й високоморальні. Найбільша заслуга великого Кобзаря не в тому, що він показав знівечену жіночу долю, а в тому, що підніс жінку-кріпачку на високий  п’єдестал чистоти, глибини й вірності почуттів, моральної краси і материнської величі.
Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. Багата і складна палітра жіночих шевченківських образів. Тут і щаслива мати: «Садок вишневий коло хати», «На панщині пшеницю жала», «І досі сниться», і нещасна мати: «Катерина», і героїчна мати: «Неофіти» та «Марія», і злочинна мати: «Утоплена», і розумна мати: «Ой крикнули сірі гуси».
У баладі «Утоплена» виведено єдиний у Шевченка негативний образ матері – злочинниці, яка з ревнощів до вродливої дочки-суперниці втопила її, своє єдине дитя.
Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівував у своїй творчості жінку – матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого. Саме завдяки своєму народному характеру, твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас, є напрочуд  актуальними.
Отож давайте частіше звертатися до «Кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності…

Комментариев нет:

Отправить комментарий